Сходи у нашу крихітну мансардочку сховалися за непримітними дверима на другому поверсі. Ривок ручки на себе – і перед нами старі потерті сходини, що круто деруться під самісінький дах. Тут так вузько, що двом не розминутися. Зачовгане дерево відповідає стогоном на кожен крок. Ми піднімаємо нагору у мало не екстатичному стані: мрія здійснилася! ми ночуємо у Стокгольмській мансарді!
Романтику стокгольмських мансард я увібрала ще в дитинстві із грубої книжечки в синій палітурці. Десь у цьому місті, на Вулканогатан, 12, живе Карлсон. І хоч прогулюватися темними стокгольмськими дахами під рожевим небом йому, вочевидь, дуже затишно, однак на землі поїдача варення та грозу Хатніх Цапів бачити не хочуть. Шведи трохи соромляться свого героя-лінтюха, грубіяна та неробу, і тому зображення Карлсона можна знайти хіба у музеї. А ось іграшку чи фігурку товстуна з пропелером ви не знайдете у сувенірних лавках. Натомість там є Пеппі, тролі – як Мумі, так і просто, коники, лосі, півники та інші символи Швеції. І стає прикро, що фінські персонажі Туве Янсон, хай навіть такі премилі, почуваються у Стокгольмі значно краще, ніж “корінний” Карлсон.
Життя шведське
Швеція є одною з найдорожчих країн світу, однак на пік економічного підйому вона злетіла за якихось 100 років. Ще відносно недавно люди у Швеції голодували, звідси емігрувала третина населення. Тепер Швеція процвітає, і складається враження, що все тут тримається на “паталогічній” чесності місцевих. Наші спроби домовитися із господаркою мансарди напряму, аби не платити комісію агенції, ні до чого, крім цілковитого нерозуміння, не призвели. Водій у автобусі, дізнавшись, що у одного з нас немає квитка, сказав: “Гаразд, сідайте... Купите на кінцевій”. І ми враз зрозуміли, що місцевий “заєць” пішов би і купив, а не потішився б зекономленими 40 кронами. Забуті речі лишаються на своїх місцях, у супермаркетах чи музеях ніякий охоронець чи бабця не висять над душею, вимагаючи не наближатися до вітрини або здати сумку до камери схову...Однак навколо “музею під відкритим небом” Скансен на острові Юргорден не тільки зведена висока огорожа, вона ще й захищена колючим дротом. Ми трохи вражені таким жестом від шведів, але тут же мій попутник згадує, що Скансен є найпопулярнішим місцем серед російських туристів. І, напевно, багато хто з них свого часу не хотів викладати 100 крон за можливість зануритися у архітектуру 18-20 ст а чи побачити “автохтонів” у національних костюмах, які займаються “звичайними сільськими справами”: годують дріб, грають та співають, танцюють, працюють... Саме тут, у Стокгольмі, в 1891 році і було відкрито перший у світі архітектурно-етнографічний музей. І слово “скансен” тепер стало загальною назвою, позначаючи такі місцинки, як Пирогів у Києві.
Інша “фішка” шведів – турбота про довкілля. Після Стокгольма я почала задихатися у Києві. Яке ж у них чисте повітря! Воду з крана можна спокійно пити, "Ми даємо її дитині без обробки" - розповідає господарка будинку Ана. На йогуртах надписи: "Вибираючи цей йогурт (звісно, дуже екологічний) ви підтримуєте таких-то фермерів". На чаях маркування, що при виробництві цього чаю туземцям платили більше, ніж звичайно. На сайтах транспортних компаній розсусолювання на тему “яким транспортом екологічніше їхати”. Автобуси їздять на біопаливі. Шведи люблять свою землю і люблять себе.
А ще у Стокгольмі найвища в світі концентрація малих плавзасобів. У озерах та на Балтійському морі, на усіх міських пристанях стоять на припоні безліч яхт та вітрильників. До вітрильників шведи відносяться з особливою любов’ю, зберігаючи оригінальний вигляд старовинних, або займаючись прискіпливою реконструкцією історичних суден. Мій попутник замало не ридав над копією шхуни “Спрей”, на якій кумир його дитинства, американський капітан Джошуа Слокам, сам-один вперше здійснив навколосвітню подорож, за три роки пройшовши 46 000 миль.
Середньовіччя із запахом бузку
Весняний Стокгольм потопає у квітах, особливо на окраїнах, де багато невеликих будиночків з вікнами без штор і жалюзі. Від пахощів зриває дах. Ми сідаємо на метро, аби доїхати до Гамластану – острова посеред Стокгольма, де старовинні вулички перетікають одна в одну. Серед них місцева “родзинка”: страшенно вузька середньовічна вуличка, чия ширина не дозволяє двом перехожим розминутися.
Зголоднівши, ми розуміємо, що тут, у Гамластані, поїсти досить дорого. Зручніше вирушити у іншу туристичну місцинку, шопінг-вулицю Дроттнинггатан, де ціни помірніші. Між тим, вечорами вихідного дня на Гамластані людно, і він зустрічає перехожих широкоплечими секьюріті, котрі стережуть входи до забігайлівок. Ці кремезні чолов’яги здійснюють фейс-контроль відвідувачів барів. У Швеції з алкоголем строго, у відкритому доступі є хіба що пиво, та й те, хіба то пиво після нашого львівського? А ось алкоголь міцніший за 3,5% продається у спеціалізованих магазинах за межами міста. Тож молодь доганяється у барах, а потім масово вивалює на вулиці: гуляє, співає, веселиться. П’яних багато, але то якась організована пиятика у строго відведених місцях.
Зануритися у історію Швеції можна і в, так би мовити, закритих приміщеннях. Must see y Стокгольмі є всесвітньо відомий музей “Васа”, де представлено лише один експонат – величезний корабель 1628 року, що затонув “на рівному місці”, пропливши буквально кількасот метрів. Нещодавно корабель дістали з води, де він пролежав 333 роки, і ретельно законсервували та реставрували. Поступово вітрильник обріс своїм персональним приміщенням та купою експозицій навколо. Можна не лише помилуватися велетнем з чорного дуба, а й розгледіти предмети побуту та зазирнути в очі відтворених за черепом членів екіпажу корабля. Є тут реконструкція однієї з кают, розкладене тогочасне вітрило, яке дивом пролежало у корабельному ящику до наших часів... Діти і дорослі можуть самі відчути себе корабелами, збудувавши вітрильник та правильно (або неправильно) підібравши співвідношення гармат та баласту.
У Північному музеї ціла зала присвячена саамам – одному з найдревніших народів, який живе на холодних окраїнах нашої планети вже багато тисячоліть. Я слухала їхні народні пісні і я закохувалася... А ось на Історичний музей Стокгольма можна витратити хоч цілий день. Вражає не так сама експозиція, як подача експонатів. І це не просто цікаве оформлення і фантастично-складне театральне освітлення, а й концепція, яку вкладають у кожну виставку, у кожну залу. Інтерактивність та дружність до дітей змусили мене замало не ридати. Ось експозиція середньовіччя. Чорні стіни та стеля, промені жовтого світла. Внизу яскраво освітлена лінійка від 11 сторіччя і вперед, рік за роком. Важливі дати підписані. Лінійка змійкою проходить через всі зали і аж до сучасності. Саме завдяки цій лініційці ти починаєш справді занурюватися. Експонати представлені настільки живо, що перед поглядом постають живі люди, а не тіні з нудних книжок. Користуючись гравюрами, музейники підібрали набір речей з середньовіччя, і їх можна мацати та розглядати. Навколо звучить життя: хтось працює у кузні, хтось розмовляє, чути худобу і цокіт копит. Або "відеомиска". Нажимаєш на ґудзичка, і у тій "мисці" з’являється та їжа, яку їли простолюдини чи заможні люди багато століть назад. Бачиш руки, і як вони їли, і якими предметами. На екранах відео крок за кроком показує, як вдягалися середньовічні люди. І таких прикладів “оживлення” історії – купа.
Туристичні стежки
У Стокгольмі можна купити спеціальну картку на всі види транспорту, яку “заряджаєш” на певний період. Якщо наші картки для метро годяться лише на те, щоб не стояти в черзі за жетонами, то стокгольмські справді дають змогу економити. Навіть якщо взяти “мінімальну” картку на добу, то собівартість проїзду становитиме 20 крон. Якщо купуєш одноразовий квиток, то 30 крон. А якщо одноразовий купуєш уже у транспорті у “кондуктора”, то доведеться заплатити 40.
Тут же стане у нагоді потурбуватися про загальну туристичну картку, у яку входитимуть ще й музеї. Навіть якщо у вас немає часу відвідати всі 70 музеїв Стокгольма, то все одно така картка буде вигідною, адже ціни на культурні заклади вельми кусючі – близько 100 грн.
У Стокгольмі треба скуштувати суші. Хоч по ціні вони еквівалентні нашим фаст-фудівським, але смак мають просто божественний. Одразу відчувається різниця між охолодженою та замороженою рибою. Скандинави сміються, коли чують про наші суші. “Де ж у вас риба? - питають вони, - Якщо у вас немає моря?”. Після шведських суші я погоджуюся: у Києві суші нема.
Шведи люблять їсти сандвічі, салати і всілякі лазаньї. Гарячі, і при тому рідкі страви знайти було досить важко. “Ми подаємо супи взимку, - розводить руками жіночка на роздачі, - а зараз літо..” Я мружуся на шведське “спекотне” +10 – у нас різні поняття про те, якими мають бути останні дні травня.
З берегів старого міста раз у раз відправляються пароплавчики на оглядові екскурсії. Слова “Hop-on – Hop-off” весело вистрибують на оголошеннях. Екскурсій кілька, скажімо, можна проплисти попід усіма столичними мостами. Ми обираємо двогодинну подорож навколо Стокгольма з екскурсією. Таким чином у нашу стислу в часі програму додаються оглядини місцевих околиць, віддалених від центру, красивих і дуже екологічних, безперечно. “Ми зумисне у цих нових районах зменшили кількість паркомісць навколо будинків” – розповідає екскурсійний запис, а ми сміємося: наші проектувальники до такого еко-ходу додумалися ще у радянські часи і досі практикують: побудувати багатоповерхівку і “забути” про стоянку!
Кожен зі Стокгольму виносить у серці щось своє. Для мене це пахощі, дахи і рожеве небо, лавочки на скелі над в’юнкою протокою і тихе похитування метро. Для мого попутника це масонський (принаймні, він у це вірить) з’їзд прямо у мерії та “Шведки!! Дивись які шведки!!”. І якщо спитати про враження від Стокгольма у самого гугла, то він відповість сотнями тисяч сторінок: у це місто закохуються всі.
